Мобілографія як інструмент кросмедійної журналістики

 
У 2009 р. видатний фотограф Ч. Джарвіс сформулював думку, що «найкраща камера ― та, що у потрібний момент із собою» в однойменній книзі «The Best Camera Is the One That’s With You» [3]. Автор спробував довести, що якість світлин залежить не лише від їх технічних параметрів, а передовсім, від уміння вчасно помітити та зафіксувати унікальний кадр. Через два роки М.-К. Браун підтвердив актуальність цієї тези для журналістів, відзнявши події революції в Лівії камерою мобільного телефону. Його знімки сколихнули світовий медіапростір, а згодом стали основою книги «Libyan Sugar» [2], яка у 2016 р. визнана кращою фотокнигою за версією «Paris Photo-Aperture Foundation PhotoBook Awards».

М.-К. Браун неодноразово зазначав, що був вимушений користуватися смартфоном через несправність основної (DSLR) камери. Однак, за його словами, це допомогло зосередитись не на техніці, а на об’єкті фотографії, відкрило можливість перебувати ближче до епіцентру та залишатись непоміченим.

Аналогічних прикладів у сучасних ЗМІ чимало, що спричинює поступове переосмислення сутності мобілографії: від специфічного художнього жанру до ефективного інструменту конвергентної журналістики. У мережі існує чимало методичних рекомендацій та інструкцій, набувають популярності спеціальні тренінги й майстер-класи, покликані розкрити увесь потенціал убудованих у ґаджети камер, однак наукова спільнота фактично ігнорує необхідність теоретичного обґрунтування цього явища. Отже, нині не існує відповідного наукового дискурсу щодо поняття мобілографії, її видозмін і функцій, що зумовлює актуальність відповідних досліджень.

Найпоширеніше нині визначення належить засновникові «Всесвітнього товариства мобілографів» Д. Резвану: «Мобілографія (від лат. mobilis ― “рухливий”, і грец. гραφη ― “писати”) ― різновид фотомистецтва, у якому в якості інструменту використовуються електронні прилади із вбудованою цифровою фотокамерою, від початку не призначені для професійного фотографування, такі як мобільні телефони, кишенькові персональні комп’ютери, компаси, біноклі, запальнички тощо» [1]. Цей термін згодом опубліковано у відповідній статті на популярному інтернет-ресурсі «Wikipedia», а звідти використано в переважній більшості наукових та навчальних публікацій. Однак видається, що міркування автора надто дискусійні та застарілі. Зокрема, якщо повірити, що мобілографія ― це все, що зняте технікою, яка не призначена для професійного використання, то це апріорі означатиме правомірність визнання мобілографією усіх матеріалів, зроблених аматорськими DSLR-камерами (наприклад, Nikon D3200; D7200 та ін.; Сanon 1200D, 7D та ін.) чи бездзеркальними системними фотоапаратами (наприклад, Fuji Х100s, Sony NEX-7 тощо).

Дискусійним є й бажання Д. Резвана вмістити під однією назвою все, що не є продуктом цифрових чи плівкових камер. Сам факт зйомок на компаси, біноклі чи запальнички є чимось настільки рідкісним, навіть екзотичним, що їх, мабуть, варто відмежувати оригінальними термінами (наприклад, запальничкографія, компасографія тощо). Очевидно через те, що це визначення сформульоване ще в 2004 р., автором не враховано, що сучасні ґаджети забезпечують можливість фіксувати не лише фото, але й відео. М. Сетл, експерт «BBC Academy», зауважує: «Смартфони все частіше використовуються журналістами BBC для запису екстрених повідомлень (breaking news), але також вони ефективні для фільмування заздалегідь спланованих (сюжетних) матеріалів. Знімаючи горизонтально з ручними налаштуваннями фокусу, яскравості та кольорового балансу, журналісти можуть легко створювати відео телевізійної якості» [5].

З огляду на висловлені зауваження щодо запропонованого Д. Резваном терміну та відсутність доступних альтернатив, пропонуємо власне визначення:

Мобілографія ― це спосіб творення візуального контенту, який ґрунтується на одержанні художнього та/або інформаційного фото- чи відеоматеріалу за допомогою камер, убудованих у мобільні комунікаційні пристрої (здебільшого телефони, смартфони, планшети).

Щодо жанрів мобілографії у журналістиці, то найдоцільнішим видається не виокремлювати їх із загальної парадигми, а тенденції до формування трендових жанрів варто розцінювати радше як маркетинговий хід. Наприклад, дедалі частіше пропагується поняття «айфонографія», яке за своєю суттю цілком зрозуміле та, очевидно, має право на існування для систематизації світлин, зроблених камерами окремого бренда. Однак це зовсім не окремий чи особливий жанр, як стверджує Д. Кіп [4, с. 20], адже тоді потрібно за таким же принципом створити псевдожанрові новоутворення, як «ніконографія» чи «кенонографія». Не варто забувати, що розмежування жанрів відбувається переважно на основі відмінностей в ідейному, семантичному та композиційному аспектах, натомість технічні особливості творення світлин можуть виступати критерієм для означення відповідних способів, методів, технік, напрямів тощо.

Визначення особливостей мобілографії як журналістського інструменту, видається доцільним на основі аналізу технічних можливостей пристроїв, які використовуються для зйомки та їх порівнянні з функціональністю сучасних цифрових дзеркальних та бездзеркальних системних камер.

За нашими спостереженнями, можна виокремити такі важливі переваги мобілографії:

• Процес зйомки не привертає надмірної уваги. У ХХІ ст. людина, яка знімає на планшет чи мобільний телефон, у більшості випадків не сприймається всерйоз, а її поведінка ― цілком звичне, буденне явище. Це сприяє ефективній роботі фотожурналістів, особливо тих, хто займається стріт-фотографією, а також відеографів-документалістів. Можливість залишатися непомітним означає, що об’єкт зйомки не позуватиме, не комплексуватиме, не вимагатиме пояснень, тобто отриманий кадр буде максимально відтворювати реальну ситуацію.
• Найвищий ступінь мобільності. Великі габарити професійного обладнання створюють чимало незручностей для користувачів. Відповідно, журналісти зазвичай беруть громіздкі камери тоді, коли точно знають, куди йдуть і що планують знімати. Натомість смартфон, завдяки невеликим габаритам, можна завжди носити з собою. Ця особливість також сприяє вирішенню ґендерної нерівності. Якщо раніше робота оператора чи фотожурналіста вимагала певних фізичних потуг для транспортування та використання важкої, великогабаритної техніки, то нині жінки і чоловіки можуть вільно конкурувати незалежно від комплекції.
• Доступність та легкість застосування геотегів. Використання системи GPS чи А-GPS для визначення точних координат місця зйомки з подальшим записом відповідної інформації у метаданих зображення нині стало звичною опцією для власників смартфонів та планшетів. Однак у більшості DSLR та бездзеркальних системних камер її немає за замовчуванням, тобто у кращому випадку можна придбати периферійний пристрій для роботи з геопозиціонуванням. Для сучасних журналістів запис/зчитування таких даних набуває особливої актуальності в контексті пошуку, систематизації, візуалізації та верифікації контенту.
• Висока швидкість передавання (публікації) відзнятого контенту. У багатьох сучасних системних камерах реалізовано технологію wi-fi, але безпровідні комунікації призначені лише для експорту відзнятого матеріалу на комп’ютер чи дистанційного керування через веб-інтерфейс. Натомість мобілографи не потребують додаткового обладнання для обробки та публікації контенту в соціальних мережах чи на сайтах. Ще однією важливою перевагою мобільних пристроїв є доступ до стільникових мереж (3G, 4G, а віднедавна і 5G), що значно прискорює процес обміну, а також дає можливість транслювати зображення в реальному часі (наживо). Водночас, зважаючи на нинішню адаптованість соціальних мереж до таких трансляцій (наприклад, «YouTube Live Stream», «Facebook Live», «Periscope» тощо), робота стрімерів і стрінгерів у ЗМІ залишається перспективною та ефективною.
• Стрімкий розвиток технологій, які використовуються для зйомки. Убудовані в комунікаційні пристрої камери еволюціонують значно швидше, аніж дзеркальні чи бездзеркальні системні апарати.

Наведені переваги мобілографії увиразнюють її потенціал для створення кросмедійних публікацій і дають змогу зробити таке узагальнення: використання смартфонів та планшетів у професійній діяльності сучасного журналіста поступово зміщується від зони обмежень у зону можливостей. За останні декілька років нівелювався головний недолік ― мала деталізація та низька роздільна здатність відзнятого ґаджетами матеріалу. Нині в арсеналі мобілографів світлосильна оптика (максимальне значення діафрагми ― 1,8) та понад 20-мегапіксельні матриці, що забезпечують достатній розмір світлин, запис відео у 1080р та навіть 4К-форматі. Можливість створювати і редагувати різний аудіовізуальний контент, комбінувати його з текстом, інфографікою, інтерактивними картами та миттєво публікувати в мережі ― це зовсім не повний перелік переваг смартфонів і планшетів у порівнянні з дзеркальними та бездзеркальними системними камерами. Не варто заперечувати, що сучасні ґаджети мають достатній потенціал для творення шедеврів у журналістській практиці хоча б тому, що вже існує чимало видатних мобілографів, які вразили світ високоякісними роботами. Однак професійні фотокореспонденти та відеооператори не поспішають змінювати традиційні інструменти та досі розцінюють мобільні пристрої лише як додаткові. Так, наприклад, можливість залишатись непомітним найактуальніша для зйомок в умовах військових дій та соціальної напруги, також затребувана у стріт-фотографії, але абсолютно безкорисна для фіксації спортивних подій, офіційних зустрічей, світських перформансів тощо. Іноді журналістові просто вигідніше послуговуватись великою технікою, аби відповідати усталеному образу медійного професіонала.

Один із найсуттєвіших недоліків використання медійниками смартфонів і планшетів ― відсутність або значна обмеженість оптичного зуму. Традиційно вважається, що журналіст має бути в епіцентрі подій, але не завжди є можливість підійти достатньо близько, наприклад, фіксуючи стихійне лихо, аеро-шоу, футбольний матч тощо. Водночас мобілографія непрактична для журналістів, які спеціалізуються на фіксації швидкорухомих об’єктів також і через порівняно повільну систему фокусування та граничні значення витримки.

Ще однією проблемою мобілографії є низька якість світлин та відео, зроблених в умовах недостатнього освітлення (наявність цифрових шумів, помилки балансу білого, втрата деталізації). Варто зазначити, що такі проблеми виникають під час роботи з усіма видами фото- та відеотехніки, однак повнокадрові (Full Frame) камери генерують значно кращий результат в аналогічних ситуаціях, що зумовлене фізичним розміром матриці. Це означає, що журналіст з ґаджетом у багатьох випадках не зможе ефективно працювати без додаткового освітлення, а доступний арсенал периферійних спалахів та LED-панелей з одного боку недостатній, з іншого ― їх використання призводить до втрати таких переваг, як мобільність і непомітність.

Насамкінець. Жорстка боротьба за потенційних покупців на ринку комунікаційних пристроїв провокує стрімку еволюцію оптичних характеристик убудованих камер, адже саме результати їх роботи є найпоказовішими, зрозумілими та затребуваними для переважної більшості користувачів. Нині виробники смартфонів конкурують не лише між собою, але й із розробниками цифрових фото- та відеокамер. На цьому дедалі частіше акцентується увага гучними заявами на кшталт «вбивця цифродзеркалок» під час презентацій флагманів мобільної індустрії. Видається малоймовірною короткочасна перспектива повноцінної заміни камер професійного ґатунку мобільними, однак їх ефективний симбіоз у роботі журналістів ― це вже сучасність.

Висновки. Результати дослідження можуть стати основою для подальших наукових розвідок щодо вивчення мобілографії загалом та її функціонування в роботі ЗМІ зокрема. Найрелевантнішими видаються праці, які не фіксуватимуть із запізненням можливості мультимедійних інструментів для створення кросмедійних публікацій, як зокрема, і наша стаття, а випереджатимуть практику. Наприклад, вивчення потенціалу для творення візуального контенту за допомогою віртуальної реальності та смарт-окулярів у журналістській діяльності.

1. Мобілографія [Електронний ресурс] : [Веб-сайт] Вікіпедія: вільна енциклопедія. – Електронні дані. − Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Мобілографія. – Дата останньої правки: 27.10.2016. – Дата перегляду: 20.03.2017. – Назва з екрана.
2. Brown M.-K. Libyan Sugar / Miсhael Christopher Brown. – New Mexico (USA) : Twin Palms Publishers, 2016. – 412 pages.
3. Jarvis C. The Best Camera Is the One That’s With You: iPhone Photography / Chase Jarvis. – California (USA) : New Riders, 2009. – 256 pages.
4. Keep D. Artist with a Camera-Phone: A Decade of Mobile Photography / Dean Keep // Mobile Media Making in an Age of Smartphones. – New York (USA). – Palgrave Macmillan, 2014. – Pages 14 – 24.
5. Settle M. Smartphone journalism: Video [Electronic resourse] : [Web-site] / Marc Settle // BBC Academy. – Electronic data. − Mode of access: http://www.bbc.co.uk/academy/journalism/article/art20130702112133395 (viewed on April 10, 2017). – Title from the screen.