Основи експозиції

Експозиція (exposure) у фотографії — це фізична величина, що вимірюється в кількості світла, яке впливає на світлочутливу поверхню (матрицю, фотоплівку). Дуже узагальнено можна сказати, що експозиція — це ступінь освітленості кадру. Відповідно при аналізі фото використовують такі терміни:
  • недоекспонований (underexposed) — надто темний кадр, у якому втрачаються деталі у темних ділянках);
  • перекспонований (overexposed) — надто світлий кадр, у якому втрачаються деталі у світлих ділянках);
  • правильно (оптимально) проекспонований (optimum corect exposure) — кадр, у якому збалансовано світлі та темні ділянки, тобто збережено всі деталі).
Для характеристики погано проекспонованих ділянок фото використовують також слова "пересвіт" (надто світла частина зображення) та "провал" (надто темна частина зображення). Варто розуміти, що пересвіт і провал — це не просто найсвітліші чи найтемніші ділянки, а саме ті ділянки, у яких безповоротно втратились деталі (наприклад, текстура неба або елементи дерев на фото нижче). 


N.B. Краще трохи недоекспонувати кадр, аніж пересвітити, бо у постпродакшині з провалів можна витягнути більше інформації, ніж з пересвітів. Однак не варто сподіватися на хороший результат, краще збалансувати кадр під час зйомки. Це зекономить час (який мали б витратити на обробку) і збереже якість фото.

Експозиція залежить від трьох основних параметрів: світлочутливості (ISO), витримки (shutter speed) та діафрагми (aperture).

Діафрагма (aperture) – конструктивний елемент об'єктива фотокамери, який дозволяє змінювати (дозувати) кількість світла, що проходить через об'єктив, а також встановлювати необхідну глибину різкості. 

Щоб уявити собі, як діафрагма може впливати на кількість світла, варто усвідомити, що принцип її роботи повністю ідентичний тому, як працює людська зіниця. Чим темніше у приміщенні, тим зіниці більше відкриваються, щоб більше світла потрапило в око за одиницю часу. 

Механізм діафрами об’єктива утворений з так званих "пелюстків". Їх кількість залежить від конкретного об’єктива, але принцип роботи у всіх однаковий.


Є різні творчі варіанти використання діафрагми (про них трішки згодом), але коли мова про світло, важливо запам'ятати, що ширші отвори пропускають більше світла, а вужчі — менше. Відтак діафрагму характеризують словами — більше/менше відкрита, більше/менше закрита. Традиційно при записі значення діафрагми використовують таку форму: f/XX, де латинська літера "f" сигналізує, що наступні цифрові значення характеризують ступінь відкритості діафрами, а "ХХ" — відповідне значення (наприклад f/5.6 означає, що світосила об'єктива становить 5.6). Важливо розуміти, що чим менше число стоїть після "f", тим більше відкрита діафрагма та, відповідно, кадр буде світлішим. Тобто f/16 дасть значно темнішу картинку, ніж f/4.

aperture

Витримка (shutter speed) — це час, за який фотоапарат фіксує зображення. Коли ми не робимо знімок, світлочутливий елемент (плівка або матриця) закритий затвором (цей механізм також часто називають "шторками" через принцип його роботи). У момент, коли фотограф натискає на кнопку спуску затвора (тобто фотографує) шторки відкриваються на певний час і пропускають світло. Кількість часу, на який відкрився затвор і є, власне, витримкою. 



Традиційно, витримку характеризують словами довга, коротка та цифровим показником (наприклад, 1/150, 1/4000, ’30 тощо). Чим довша витримка, тим більше світла потрапляє на плівку чи матрицю. Щоб не загубитися у цифрах варто зрозуміти, що запис 1/50 — читаємо як одна п’ятдесята частина секунди. Якщо порівняємо 1/50 та 1/100, то 1/50 довша ніж 1/100. Якщо ж у записі нема "1/", а просто цифри, нпр. "3 — це означає, що витримка становить 3 секунди. 

This animation based on work that has been released into the public domain by its author, Charlie Fong
Варто розуміти, що витримка не лише впливає на кількість світла у кадрі, а й на можливість фіксувати рухомі об'єкти. Чим коротша витримка, тим сильніший буде ефект "заморозки". Тобто рухомий об'єкт на фото буде чітким, наче він завмер на момент зйомки. Натомість довга витримка не дозволить зафіксувати рухомий об'єкт без "змазів" (розмиття). Щоб краще уявити, як буде виглядати об'єкт, що рухається з однаковою швидкістю на різних витримках, подивіться наступну ілюстрацію:

shutter speed

Звичайно, у більшості випадків фотожурналіст буде намагатись уникнути розмитості об'єктів (якщо це можливо), але не треба думати, що розмитість — це апріорі недолік. Майстерні фотографи уміють вловити баланс між чіткістю і розмиттям так, щоб кадр отримав більшу динаміку, краще передав рух і при цьому не був надто "розмитим". Про художні можливості витримки читайте в окремій статті рубрики "Education". 

Щодо витримки як механізму, то її роботу можна почути. Власне, отой "клац", який ми чуємо при натисненні на кнопку спуску і є звуком роботи затвора камери (підйом дзеркала, відкриття/закриття шторок). На дуже довгих витримках ми чуємо "клац" двічі (коли відкривається і закривається затвор), а на коротких − лише один раз (насправді, людське вухо просто не встигає на великій швидкості розрізнити момент відкриття та закриття). Нижче можна прослухати, як звучить один кадр з різними витримками (3 сек., 1/8 сек., 1/100 сек).



Часто, коли говорять про витримку, несвідомо маніпулюють такими репліками, як наприклад: "1/100 сек. означає, що фотоапарат за секунду може зробити сто знімків". Це не зовсім правда. Нині справді існюють камери, що можуть знімати сто та навіть більше кадрів за секунду (детальніше в статті про slow motion), але коли мова про витримку, то її значення характеризує час, на який відкривається доступ світлу до матриці, а не кількість кадрів в секунду. Власне, останнє позначається як FPS (frames per second). Станом на середину 2017 року з-поміж DSLR-камер найбільшу швидкість демонструє Nikon D5 (16 fps). Для молодших моделей характерні середні показники – 7-10 fps. Деякі моделі камер, навіть дуже дорогих, знімають зі швидкістю 4-6 fps. Але варто розуміти, що більшість з них мають можливість виставляти такі короткі витримки, як 1/4000 та 1/8000. Сучасні бездзеркальні камери розвиваються значно швидше, аніж дзеркальні, тому в цій статті не беремо їх до уваги (їх характеристики доцільніше описати в оремому пості).

ISO — це параметр, що вказує на рівень чутливості сенсора камери до світла. Коли говорять про ISO, найчастіше використовують такі комбінації: чутливість ISO, рівень ISO або просто світлочутливість матриці (плівки). Варто розуміти, що все це абсолютні синоніми і не більше. Для запису значення зазвичай використовують таку форму — ISO XXX, де ікси замінюють на конкретне числове значення (наприклад, ISO 100, ISO 1600, ISO 6000 тощо). Відповідно, чим вище значення ISO (чим більша цифра), тим світліший кадр. 
ISO

Важливо розуміти, що параметр ISO має і "побічний ефект". За збільшення чутливості до світла доводиться платити збільшенням цифрового шуму на фото. Для кожної конкретної камери є свій "максимум" безшумності. Наприклад, у більшості кропнутих фотоапаратів на ISO 1600 кількість шуму вже надмірна, у той час, як на повнокадрових камерах зображення буде ще абсолютно чітким. Але для всіх камер є спільна закономірність — чим менше ISO, тим чіткіший кадр (менше шумів та кольорових дефектів). Більш детально про шуми та методи їх нейтралізації розглянемо в окремій статті, але щоб краще усвідомити, що таке шум на фотографії внаслідок високого ISO рухайте свайп лінію на ілюстрації нижче (before = low ISO; after = hi ISO).

before

after

Немає коментарів:

Дописати коментар